Відчуваю сильну провину, коли кажу НІ

«Ми вчора з дівчатами організували вечірку. Я знала, що у моєї однокласниці день народження і, що вона не збирається святкувати його. Так вийшло, що я закрутилася, мені треба було влаштувати сина, і ще не встигла привітати її. Я з подругою зайшла в супермаркет, аби скупитися і зустрілася із мамою моєї однокласниці. І в цей момент я згадала, що ще її не привітала. Мені стало так соромно, я почервоніла як рак. Привітавшись з мамою ми продовжили наші справи. У мене в голові тільки крутилася думка, щоби не забути привітати. І тут ми натрапляємо на мою однокласницю. Я почала її вітати, виправдовуватися, відчувати провину. Моя однокласниця запитала мене, чи прийду я до неї у вечері, що вона запросила також інших знайомих. Я розгубилася. В цей момент втрутилася моя подруга сказавши, що у нас вже намічена інша вечірка. Тоді моя однокласниця, на пів із запитанням і на пів з наполяганням, запитала мене чи зможу я забрати і принести їй їжу з ресторану, яку вона замовила для своєї вечірки. Я відповіла, що так, картаючи себе за те, що не можу відмовляти людям, а сама навіть не розуміла як це все зробити. Тут знову втрутилася моя подруга і сказала, що це взагалі не є можливим....

Я таких випадків можу описати безкінечну кількість. Мені вже 31 рік, а я ще й досі боюся і соромлюся сказати НІ людям. Я розумію, що це не є нормальним, але нічого не можу подіяти із собою. Коли хочу сказати НІ моє тіло починає труситися, шию щось душить... Після вчорашнього випадку наважилася звернутися до вас.»

Починаємо регресію у пошуку причини такої фізичної реакції на відмову. Проходимо всі стандартні ситуації цього життя. Знаходимо психотравму з чоловіком, яка відбулася одразу після народження дитини. Доходимо до ембріонального періоду й знаходимо момент, коли ембріон втягує в себе емоцію мами. Так іноді відбувається, бо для ембріона мама це весь всесвіт, раз вона це відчуває, тоді і я це буду відчувати. Починаємо рухатися по генетичній пам’яті і знаходимо прабабусю у п’ятому поколінні:

« я стою перед будинком і дуже боюся туди заходити. Там відбувається щось жахливе. (рухаємося далі) Там чоловік ґвалтує і б’є жінку...»

Робота гіпнотерапевта полягає в тому, аби допомогти клієнту дослідити когнітивні зміни і, якщо потрібно, розірвати патерни поведінки. Те, що було нормальним п’ять поколінь тому не обов’язково може бути прийнятним в сучасному світі. Історія змінюється, часи змінюються, поведінка і закони також змінюються.

Після логічних усвідомлень важливо змінити привичні реакції в подібних ситуаціях. Само перенавчання реагувати відбувається під час сеансу. Але спершу варто звільнити тіло...

Це називається родова травма, карма, якщо хочете. В якийсь момент родової історії зародилася певна поведінка, реакція, емоція... На генетичному рівні передається з покоління в покоління або через покоління. Хтось її навіть не помічає, когось вона влаштовує, комусь не подобається, але нічого з цим не робить. В певний момент народжується той, кого цей патерн не влаштовує і він починає шукати шляхи задля розуміння і вирішення всього ланцюга реакцій. Для розв’язання і виправлення автоматичних патернів - гіпнотерапія є найкращим інструментом на сьогоднішній день, як на мене. За один сеанс знаходиш і досліджуєш причину, відслідковуєш розвиток цієї тенденції, усвідомлюєш як вона впливає на твоє життя...

Я знаю ще тільки один метод, який працює з родом – це сімейні розташування. Але різниця в тому, що під час регресії і гіпнотерапії ти проживаєш всю подію власною персоною, так, як її проживала пращурка твого роду, ти сам все відчуваєш, усвідомлюєш і розумієш. В сімейних розташуваннях ти маєш повірити саме розташуванню. Кожний вибирає той метод, який йому підходить більше.

Відгуки говорять самі за себе. Після сеансу гіпнотерапії зміни відбуваються ще довгий відрізок часу. Старі нейронні ланцюги руйнуються, а нові будуються.